ЗМІСТ

Загальний вигляд та характер

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ.
 Хведір Кіндратович ВовкЗагальнопоширене уявлення про українську хату як про утульний кокетливо біленький будинок під чистенько пригладженою та підстриженою стріхою, що виглядає з-поміж дерев та кущів, що оточують його, майже цілком відповідає дійсності й тепер.

З дуже невеликою кількістю винятків цей тип домінує на цілому просторі України, дарма що місцеві умови та будівельний матеріал такі різноманітні, що економічний стан не всюди однаковий та що не однакові й сусідні впливи.

На західних схилах Карпат, в Угорській Русі, на «Зеленій» Буковині, в Бессарабії ці біленькі українські хатки споріднено спливаються з майже цілком подібними хатами румунів, а ще далі й сербів, а далі на північ — словаків та чехів. Ще далі на північ вони не дуже різко, хоч і дуже помітно, відзначаються від польських «халуп».

Але вже у північній смузі, на Волині та на Чернігівщині, білу крейдяну барву заступає жовто-глиняна, а ще далі на Поліссі, як на волинському, так і на чернігівському, дерев'яний кістяк хати стає вже голий, і тільки де-не-де білі плями навколо вікон вказують на традицію, що не зовсім ще заникла. Темно-сірі хати поліщуків з закуреними низькими дахами з драні нагадують уже найубогіше гуцульське житло на Карпатах та непомітно зливаються з будинками білорусів, відріжняючись од них тільки деякими подробицями. Але загалом, зостаючись вірні своєму загальному типові, характеристичні українські хати тягнуться широкою смугою через цілу середню та південну Україну, од підніжжя Карпат на схід до Орловської, східних частин Курської та Вороніжської губерній, де зненацька, без жадного переходу, стикаються з темними брусованими великоруськими хатами, з двосхилими дахами та без жадного сліду садків чи взагалі якої-небудь рослинності, що оточувала б хату. Отже, зовсім однаковий на цілому просторі країни цей загальний тип української хати став одною з найголовніших та найвиразніших етнографічних ознак українського племени.

Певна річ, що все сказане не обмежується тільки цими загальними рисами, загальним вражінням. Ми побачимо далі, що в деяких глибших рисах, як, наприклад, у плані тощо, існує теж виразна та дуже многозначна з етнографічного погляду єдність типу української хати. Проте, приглядаючись ближче до подробиць цього загального типу, ми зараз же помітимо цілий ряд місцевих одмін, що залежать уже не стільки так од етнічних традицій, смаку та нахилів, як од різноманітності місцевих умов, будівельного матеріялу, а значить і способів будування.

Коли почнемо огляд загального вигляду українських хат з місцевостей середньої смуги України, де найкраще виявляється їх основний тип, то, порівнюючи хати на Полтавщині та на Київщині, ми зараз же знаходимо в них, крім схожих рис, і певні відміни. І на Полтавщині, і на Київщині хати білені і, з дуже рідкими винятками, трьохкамерні, цебто в них є властива хата, сіни та комора під одною стріхою; кількість та розміщення вікон цілком однакові, однакові й комини, і відміни помітні тільки щодо стріхи. На Полтавщині як найубогіші хати, так і хати заможніших хазяїв (табл. VIII, сі та і) мають стріхи цілком гладкі, без гребіня, що випинався б нагорі, і без так званих острішків на ребрах. А на Київщині навпаки,— гребінь, що випинається зверху, є скрізь, а також, крім бідніших хат, скрізь видно й острішки, цебто ступіньові гребіні по ребрах стріхи (див. табл. VIII, є), що становлять також характеристичну особливість усіх українських хат на цілому Правобережжі та в Галичині; в Угорській Русі (табл. IX, і) їх немає. Переходячи з Полтавщини на південний схід, ми зустрічаємо полтавський тип хати і на Харківщині, і на півночі Катеринославщини; а на північ од Полтавщини, в південних повітах Чернігівщини, ми бачимо той самий полтавський тип, тільки з високим та тонким дерев'яним комином. Але далі, ще на північ, тип хати починає вже мінятись, замісць білого крейдяного обарвлення з'являється жовте, глиняне, а потім і воно зникає; з'являються дахи з драні, та й взагалі хати поволі набирають білоруського характеру. Жовта, глиняна барва хат трапляється, правда, і в тих місцевостях північної Полтавщини, де оселились цілі села з Білорусі та північних повітів Чернігівщини. Аналогічні зміни помітні й щодо типу хати з Київщини. На південь од Київщини, на Херсонщині та на південній Катеринославщині, куди переселилось чимало поміщицьких селян з правого берега Дніпра під час заселення південних степів, панують хати київського типу, але на південній Херсонщині, за Знаменкою, починається вже перевага полтавського типу або скоріше південноукраїнського, що відзначається тим, що хати дуже часто мають ганки, а іноді й бокову маленьку прибудову на кшталт зовнішніх сіней та невеличкого дашка на стовпчиках вздовж цілої чільної стіни хати. Цей самий тип, разом із зміненим так само київським типом хати, панує і на цілій Кубані. На північ од Київщини, цебто на Волині, хати в південних її повітах мають цілком київський тип, але в міру все більшого віддалення на північ починають зникати острішки, а на півночі Овруцького, Луцького та Ковельського повітів зникає вже й білення хат, з'являються дахи з драні, іноді навіть і двохсхилі,— білорусько-польського типу (табл. IX, с).

Коли ми звернемось тепер на захід од колишнього російського кордону, то майже до самого підложжя Карпатів ми бачитимем такі самі хати, з острішками на солом'яній стрісі, як на Київщині, південній Волині та на Поділлю, з тою тільки різницею, що в Галичині та на Буковині хати більші, кращі, багатші, ніж на Великій Україні (кріпацтво скасовано в Галичині р. 1848, а конституцію заведено р. 1866); хати там дуже часто мають маленькі галереї вздовж передньої стіни (табл. IX, в), а іноді об'єднані з господарськими будинками, як за це вже згадувалось вище. Але вже на карпатському Підгір'ї загальний вигляд хат починає мінятись. Не так впадають на очі ці зміни на Покутті, де до самої Буковини панує ще загальноукраїнський тип хати. На Бойківщині та на Лемківщині, де будова ускладняється об'єднанням хати з господарськими будинками, хата виділяється хіба що тільки тим, що вона білена; а трохи вище, на горах, зникає й білення, і хата в спільній довгій будові відзначається тільки вікнами, часто трьома з чільного боку, та ще іноді галерейкою. Хати, що стоять окремо, мають теж галерейку, відзначаються великими розмірами та солідністю будови і нагадують хати загальноукраїнського типу тільки своїм внутрішнім планом та стріхою з острішками, а іноді й з уступами вздовж цілої стріхи (табл. IX, в). А на півдні Карпатів, понад горішніми течіями обох Черемошів та Пруту, а також,— правда, тільки почасти,— на горішній Тисі, вже в горах,— вже цілком панує гуцульський тип, що про нього почасти ми вже говорили вище. Гуцульська хата збудована тільки з дерева, брусовані зруби вкриті дерев'яним дахом, що поширений і на передню огорожу, ґражду, і через це хата закрита з усіх боків. На формі даху помітні, однак, ще пережитки від солом'яної стріхи: він чотирьохсхилий та завершується високим продовжним гребінем, а ребра його трохи закруглені (табл. VIII, в). Між типом гуцульської хати з ґраждою та хатами гуцульського Підгір'я, звичайно, існує й ряд переходових форм. Вже на Підгір'ю гуцульських Карпатів, в селі Ясені на Прислопі починаються невеликі або зовсім небілені, або почасти обмазані глиною хатки з дерев'яним дахом. У гуцульському Ясені (Когошео) хати вже небілені, з високим гуцульським дахом та з прибудовами ззаду, але ще без ґражди (табл. IX, д), а в Яворові, Жабйому, в селах, що лежать вище, за Чорною Тисою, та в інших уже цілком гірських селах гуцульські хати досягають свого повного розвитку та замкнутості.

Цей, не з нашої волі, швидкий огляд українських хат, в якому більше значіння мусіли б мати малюнки, ніж текст, дає, однак, Уявлення про те, наскільки, поминаючи всю її різноманітність місцеву, українська хата в своїх варіяціях все-таки зостається та сама. Ще більше єдність її етнічного характеру виявляється в її плані; щодо варіацій, то вони покажуться значно рельєфніше, коли будемо розглядати матеріал та способи будування хат, до чого ми зараз і прийдемо.

Матеріали та способи будування

На просторі території, яку займає суцільне українське населення, будують хати з дуже різноманітного матеріалу; з дерну, з землі або, ліпше сказати, глини, змішаної з соломою, з соломи, з очерету, з лози чи хворосту, обмазуючи глиною (тур-лучні хати); з трісок з глиною, з дерев'яних брусив у зруб, з цегли і, нарешті, дуже рідко, з каміння. Така різноманітність матеріалу залежала й залежить найбільше од географічних та економічних умов, але разом з тим, як це ми побачимо, тут був і вплив причин чисто етнічних. На українських степах, де майже зовсім немає будівельного лісу, будинки з глини цілком природні, и українське населення цих степів, зрозуміла річ, не могло щодо цього не йти за своїми неолітичними попередниками та за своїми пізнішими південно-східними сусідами, що не були або вже перестали бути кочевниками. Глиняні хати (див. долучену мапу) поширені на цілому півдні України, від Чорного моря до північної Катеринославщини та Херсонщини. Далі на північ за цими межами іде смуга турлучних хат, що трапляються і в напрямі на південь, доходячи майже до середини Харківщини, Полтавщини та Київщини.

На північ од цієї лінії вже переважають хати з дрібного дерева з глиною, будовані у сохи, обмазані глиною і так само, як і в усіх попередніх місцевостях та при всіх інших матеріалах, білені всередині і назверх. Смуга цих хат займає північні частини Харківщини, Полтавщини, а почасти й цілу Київщину. За нею йде вже смуга рублених дерев'яних хат, що, як до заможності населення, трапляються скрізь: як виняток — біля Таганрога, досить часто — на Полтавщині та на Київщині і як загальне правило — тільки на Чернігівщині, на півночі Київщини, на Волині та далі на захід — в Галичині і на Карпатах; але їх обмазують глиною та білять крейдою або гіпсом скрізь аж геть на північ та до самих гір в Галичині, де зникає вже ця ознака, що становить наявний пережиток старовини. Йдучи за системою, що ми вже її прийняли, роздивімося всі ці способи будування, починаючи з найпримітивніших.


Вернуться к началу главы ...