ЗМІСТ

Будови з дерну та глини

Початок будов такого роду слід, мабуть, шукати в уживанні дерну, щоб робити невеличкі стінки довкола землянок, що були тільки з самої стріхи або з ями з стріхою над нею.

Такий ужиток дерну трапляється і тепер, і цілком природно буде припустити, що від споруджування таких стінок міг стати і перехід до будування цілих будинків. Нам не довелося бачити хат з дерну, але, як оповідали козаки на острові Тамані, там недавно ще було дуже багато таких будов.

А тепер ставлять будинки або валькові (в Бессарабії — чамурові), або саманні, інакше — лимпачеві. Щодо перших, то для їх спорудження вичищають невеликий простір землі, прокопують ґрунт до глини, потім глину роздроблюють, наливають на неї води та місять її або ногами, або кіньми, пускаючи їх топтатись по глині; до глини додають солом'яної січки або полови.

Коли таким способом витвориться вже досить чіпка маса, з неї роблять руками вальки, цебто плисковаті циліндричні шматки глини, і з них зараз же й ліплять стіни, накладаючи вальки один на одного й утоптуючи їх та вирівнюючи іноді дощечкою. Підвівши таким способом стіни на '/г чи на ³Д аршина, дають їм висхнути, а потім ставлять далі на таку саму височінь і т.д. Значно скоріше та зручніше йде праця з лимпачу, чи саману. Так звуть великі цеглини, витиснуті в дерев'яній формі з щойно описаної мішанини глини з соломою. Лимпачі виробляють у вільний час в належній кількості, а потім одразу ставлять з них будинок (табл. VIII, g).

Однак валькові будинки мають перевагу над самановими, бо в останніх, хоч самани й заливають рідкою глиною, між ними все-таки зостаються щілини, куди заходить вода та через які можуть пролазити гризуни та різна комашня, а валькові стіни, якщо вони досить товсті, незвичайно міцні і можуть стояти дуже довго. Збудована таким способом руснацька церква в Тульчі (Добруджа) існує, кажуть люди, з кінця XVШ століття. Такого роду будови можна бачити вже на передмістях Єлисаветграда, де їх звуть землянками, бо вони мають і земляний некрутий дах; ще далі на південь такі будови вже цілком звичайні.

Турлучні хати або хати на сохах

Всі земляні будови, що ми їх уже описували, відзначаються тим, що в склад їх стін або зовсім, або майже зовсім не входить дерево, і його в цих будовах вживають, крім вікон, тільки для стелі та для крокв. У турлучних хатах дерево грає вже значно важливішу ролю, бо з нього будують кістяк не тільки стріхи, а й цілої хати. Спланувавши хату, в ті місця, де мають бути її кути, вбивають у землю сохи, цебто досить товсті стовпи. Потім верхні кінці цих сох сполучають одним або двома рядами горизонтальних брусив чи балок, що звуться зруб, або ощеп, бо їх зарубують на кінцях у замок; на цей ощеп настилають сволок та слижі, цебто балки для стелі (принаймні в житлі), а над стелею ставлять крокви для стріхи. Сохи були раніше справжні сохи, цебто мали нагорі природне роздвоєння; а тепер це так звані шулі, тобто звичайні Русі, часом досить товсті (до шести вершків завтовшки); на верхньому кінці в них вирубують глибку, чи чоп.

Між сохами вбивають кілки або вкладають поперечні перекладини, а до цих перекладин прибивають дальшу обшивку хати; цілу хату конче потім обмазують глиною. Обшивка ця має свої варіації відповідно до місцевих умов.

З-поміж турлучних будов передусім звертають на себе увагу хати з соломи та глини. В них вздовж майбутніх стін, між сохами, вертикально та досить близько один від одного вбивають в землю дерев'яні кілки, а їх верхні кінці впускають в ощеп хати. Потім з житньої соломи звивають довге та досить товсте перевесло і заплітають його між кілками зовсім так, як плетуть тин з хворосту, але солому, звичайно, прибивають якомога щільніше, щоб не зоставалось щілин. Потім ці виплетені з соломи зовні та зсередини обмазують товстою верствою глини, змішаної з кізяком, найкраще овечим. Цей спосіб будування має назву скрутнювання та при старанній праці дає будинки видатної міцності. Одному з наших співробітників довелось бачити на Херсонщині збудовану таким способом хату, що стоїть коло 200 літ та яку, як переказують люди, колись палили ще татари. Таких хат, як свідчать відомості О. Я. Шульгина (ми запозичуємо ці деталі з його ще не виданої статті), тепер ставлять небагато, і вони тримаються тільки в тих місцевостях Херсонщини, де сіють ще багато жита. Крім того, їх досить ще багато в південній частині Поділля та в Бессарабії.

В місцевостях ближче до Дніпра, в південній смузі України хати з таким самим кістяком ставлять з очерету, чи комишу; очерет зв'язують в тонкі пучки та прив'язують як зсередини, так і ззовні до так званих глиць, цебто поперечних лат, вставлених між сохами, і роблять це так з таким розрахунком, щоб кожний пучок з одного боку припадав на проміжжя між двома пучками з другого боку, щоб не було порожніх місць. Обв'язавши таким способом хату, її так само, як і солом'яну, обмазують з обох боків глиною з соломою чи з половою, а далі звичайно білять. Очеретяні хати не такі міцні, як земляні, але далеко дешевші, бо, маючи здобіль очерету на дніпрових плавнях, їх роблять значно скоріше і коло них менше праці.

З будов на сохах найбільше поширені хати, плетені з лози чи хворосту та обмазані глиною; цим хатам переважно належить назва мазанок. Кістяк для них роблять цілком такий самий, як і для попередніх, але замісць соломи та очерету тут вживають лозу або хворост і ними заплітають простір між сохами чи шулами, а після того вже йде традиційне обмазування глиною та білення. Нам траплялось чути, що в деяких місцевостях стіни робили з подвійної ліски, а в проміжжя між лісками набивали якомога щільніше глину; глиною обмазували ліски й зовні; але на свої очі бачити таких плетених хат нам не довелось, хоч можливо, що сторожка на малюнку вишки, в кінці книжки Попки — Чорноморські козаки, й являє собою щось подібне до такого роду будов. Хати з лози або з хворосту на зверхній вигляд нічим не відріжняються од валькових або очеретяних хат.