ЗМІСТ

ПОСТІЙНЕ ЖИТЛО

Розполог села

Переходячи до постійного житла, треба хоч кількома словами звернути увагу на розполог села.

Проголошену не так давно як науковий винахід теорію Мейтцена про етнічну ріжницю в розполозі сел у німців та у слов'ян, ближче розглянувши їх, прийшлося визнати за мало що варту, бо ж факти підтверджують, що етнічні звички в даному випадку зовсім не такий уже могутній чинник, як, наприклад, рельєф місцевості; але в дальшому викладі ми побачимо, що до певної міри треба припускати і вплив етнічних причин.

Дуже яскравим доказом залежності розпологу дворів у селі від умов місцевості можуть бути саме українські села, що з цього боку дуже різноманітні, майже вибагливі. Прикладом початків утворення сел можуть бути гуцульські селища.

У гуцулів, власне кажучи, села ще майже немає, а коли воно й є, то це тільки рудимент його, що починає тільки ще формуватись. Окремі оседки, цебто хати-двори гуцулів, оточені обробленими шматками ґрунту, розкидані по горах на різній високості і, явна річ, без жадного плану, на віддалі од версти до 4—5 верстов один од одного, в залежності лише од того, де знаходиться вода. Вздовж долинок гірських струмків та річок на різній віддалі видно більше хат. В таких долинах, особливо там, де вони сходяться з долиною трохи більшої річки, як-от Тиси, обох Черемошів, Пруту,— вже з'являються: церква, попівство чи плебанія, громадський дім, крамниця та кілька хат, звичайно вже без гражди (про це див. далі). Це все разом і становить початок майбутніх сел, що вже тепер мають титул, дарма що вони такі ще незначні; до такого «села» зачислюються часом сотки дворів та іноді дві-три тисячі населення, бо до цих початків села приписані всі оседки з їх населенням, що лежать в тій самій околиці на певній віддалі. Такі майже всі гуцульські села: Яворів, Криворівня, Довгополе, Брустури, Ріка, Білий Поток, Требуша та ин. А там, де сходиться кілька долин, розвинулись уже значно більші поселення, такі як Жаб'є, Сторонець-Путилів, Селятин, Богданів, Ясенів (Кого8ше9о). Цілком іншого типу села бойків, з розпологом найбільше в одну, зрідка у дві лінії в вузьких долинах, вздовж річок Стрия та Опора (Гребенів, Тухля, Влоцко та ин.) та в долині Сяну (Дидьова, Мшанець та ин.). Тут, навпаки, населення скупчується та осідає цілим, майже без перерви, рядом сел, що майже сходяться одно з одним, як це можна бачити, наприклад, в долині Стрия між Боринею та Матковим.

На рівнині розполог села, явна річ, різноманітніший. По річках з каменистими берегами, як Тетерів, Рось та інші, села найбільше розкидані, відзначаються вибагливим характером; у степових місцевостях, на Чернігівщині, на Полтавщині села розміщені також звичайно по течіях річок, але в залежності од підвищень, що виступають з болотяних берегів річок. По річці Десні села групуються найбільше по долинах її припливів та положені на терасах, куди не доходить повінь, тому вони здаються й розкидані. Глибокі балки на Херсонщині викликають зі свого боку до життя села, що витягнуті вздовж берега річки в одну чи дві лінії. Дуже рідко трапляються, а то майже й зовсім не трапляються на Україні села з двох тільки шерегів хат, вздовж дороги, як це властиво для Великороси; можливо, що тільки це й становить етнографічний характер розпологу села, бо цього не можна відкинути, хоч як необґрунтована теорія Мейтцена щодо германських та слов'янських селищ.

Двір та його розвиток

Наскільки характеристичні гуцульські селища для утворення села, настільки цікаві й гуцульські гражди якнайяскравіший зразок цілком замкнутого двора. Властиво ґражда означає не хату, а високий паркан з дощок зі стріхою; він замикає двір з чільного боку, як це можна бачити на долучених малюнках (табл. VIII, Б) та на плані (мал. 5).

Мал. 5. План. Український двір та його розвиток.

Хата з ґраждою, чи, як кажуть, просто ґражда, є дім на дві половини (А. А.), з коморою (кліть) (<і) та притулами (Ґ), що знаходяться під одною з ним стріхою та які утворює високий дерев'яний паркан; коло дому цей паркан підходить під його стріху, а спереду має свою окрему стріху, що спускається одним, досить вузьким, схилом на около, а другим, дуже широким у двір (к), де під ним і знаходиться приміщення для скотини, дров тазнаряддя (її, g, і). Отже, увесь гуцульський оседок, цебто двір, що має в собі хату з усіма чисто господарськими будовами, цілком замкнутий та сполучається з окільним світом тільки брамою (1) проти хати (а іноді збоку) та невеличкою хвірткою (т. т.), що з задньої чи бокової притули провадить до саду чи на город. Таку будову гуцульського двору, мабуть, цілком можна пояснити згаданою вище ізольованістю селищ через їх розкиданість; але нам здається, що тут має певне значіння й старовинність гуцульського будівництва, та про цю старовинність ми можемо, не маючи безпосередніх доказів, говорити на підставі загальної архаїчності цілого етнографічного характеру цього населення. В міру того як гуцульські оседки спускаються в долини та починають групуватись в села, вони втрачають свій архаїчний, замкнутий характер; гражда зникає, замість неї з'являється звичайна огорожа, а холодні будови відділяються від хати і перетворюються в окремі будинки. Далі, розглядаючи різні типи хат, ми побачимо це на долучених фотографіях. Коли ми потім звернемося до безпосередніх сусідів гуцулів —до бойків, також верховинців, цебто горців, то в них, правда тільки в місцевостях, недалеких од Гуцульщини, ми можемо помітити останки такої самої замкнутості. Тут ми бачимо хату, спереду в загальних рисах досить подібну до гуцульської, хоч уже з солом'яною стріхою, а ззаду ця хата цілком подібна до гуцульської розпологом притул, що тут уже мають назву — колешні, але ще становлять одну цілість з хатою. Але в деяких бойків, а почасти й у лемків, загальний розвиток двору пішов у цілком іншому напрямі, а саме: первісний чотирьохкутний двір у них послідовно розгорнувся глаголем, а потім всі його будинки витягнулись в одну лінію під спільною стріхою (мал. 6).

Мал. 6. Загальний розвиток українського двору.

Ця оригінальність розпологу виникла в них, мабуть, під впливом німецького будівництва, що прищепилось тут безпосередньо від словаків. Тому й сліди замкнутого двору тут дуже мало помітні. Цілком інакше стоїть справа в долині, цебто на Галицькій рівнині. Там, дарма що загальний, зовнішній характер дворів зовсім не подібний до гуцульського, досить часто трапляються все-таки двори з виразною замкнутістю. Як на приклад ми можемо вказати на деякі двори, що знаходяться на Волині, в Бродській окрузі. Це звичайні українські двори, але цілком замкнуті, і в них, зовсім так само, як і в гуцульському дворі, всі будинки знаходяться під одною стріхою і творять прямокутник з одними чи двома воротами; другі ворота ведуть із стодоли в поле. В цій самій місцевості можна спостерігати і диференціацію плану замкнутого двору: хата і сполучена з нею, а іноді вже й окремо поставлена комора виносяться за межі двору та творять неначе окремий двір, а решта господарських будинків зостається, заховуючи свій первісний вигляд замкнутого квадрата, та перетворюється в так званий підварок, чи загумення, як звуть у селі Лісові. Переступивши старий російський кордон, знаходимо такі закриті двори подекуди на Київщині та на Волині. В селі Вербці біля Ковля можна бачити як майже цілком закритий двір, так і окремо збудований цілком замкнутий двір, що цілком відповідає галицькому підварку. Доведено, що у давні часи і в цій місцевості всі двори з хатою були замкнуті, а тепер цей характер заховали тільки господарські двори. Далі за Дніпром ми бачимо їх на Чернігівщині, наприклад, у селі Псаровці, в Жидиничах (мал. 7), в Чернечій Слободі, подекуди на Полтавщині, а навіть і на Вороніжчині та на Курщині (див. табл. VII, с).

Мал. 7. Загальний розвиток українського двору.

Мабуть, це була дуже старовинна форма слов'янського селища, і такі двори утримались теж подекуди в Великороси, особливо на півночі, хоч там під впливом двох культур, — з одного боку скандинавської, а з другого — фінської,— житло набрало зовсім іншого, цілком особливого характеру; коли в ньому й трапляється замкнутість, то це полягає там у приміщенні житла та господарських будов у двох поверхах, притому до верхнього поверху будують навіть похилий «в'їзд». Щодо великоруських закритих постоялих дворів, то вони подібні більше до східних караван-сараїв, ніж до слов'янських дворів, що про них саме у нас мова.

Ми вже зазначили, що в самій Гуцульщині, в міру того як оседки спускаються в долини, хата починає ізолюватись від господарських будинків та поволі відкривається. Зачинається це звичайно з того, що перед хатою зникають ґражди, і таким способом двір, зостаючись, як і раніше, чотирьохкутним, стає відкритим спереду; подібне явище помічаємо і в бойків (село Бряза). Потім розкриття двору йде далі і наслідком того зостається лише один кут, утворений тільки хатою та господарськими будинками (табл. VIII, d). Нарешті, хату ізолюють остаточно, вона втрачає поволі й задні прибудови і сполучена тільки з коморою. Такий вигляд має найтиповіший сучасний український двір; дальша його еволюція полягає в тому, що виділяється й комора, що сполучена з хатою, перетворюючись в другу половину хати; про це детально скажемо нижче.

Зрозуміла річ, що все сказане вище стосується тільки до еволюції двору, та й то приймаючи за первісну його форму гуцульський оседок з ґраждою. Однак твердити, що саме така й є еволюція взагалі, поки що не можна; принаймні поки не буде остаточно з'ясована еволюція слов'янської хати та поки не буде розв'язане питання про центр розселення слов'ян.