БИБЛИОТЕКА

Просмотров

Website Hit Counters

Хведір Кіндратович Вовк

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ.
 Хведір Кіндратович ВовкЗа понад сім століть фактичної бездержавності українці, попри численні війни з загарбниками, тривалий геноцид, асиміляцію з боку сусідніх держав, голодомори та репресії, зуміли зберегти себе як націю з усіма притаманними їй особливостями. Волю до виживання й спротиву ворожим силам давала їм тисячолітня історія їхніх предків, позначена славними подіями часів Київської держави та козаччини. Дух їхній зміцнював приклад життя й діяльності в ім'я нації кращих її представників, з-поміж яких діячі науки та культури посідають першорядне місце.

 

Хведір Кіндратович Вовк (1847—1918) — антрополог, етнограф і археолог — належав до плеяди найвизначніших особистостей України другої половини XIX — початку XX ст., в якій світилися імена Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича, Павла Чубинського, Івана Франка, Михайла Грушевського.

Розбуджені до подвижницької праці в ім'я визволення своєї Батьківщини генієм Тараса Шевченка, вони, кожен у своїй царині, вписали яскраві сторінки в книгу її буття. Хведір Вовк своїми дослідженнями розвінчував вигадки російських імперських істориків, котрі лукаво доводили, що Україна — це усього лиш «юг России», її «окраина», й заперечували існування українського народу, його мови, культури. У своїх працях з археології, антропології та етнографії, зокрема вміщених у цій книжці, вчений переконливо доводить, що українці — окремий, відмінний від сусідніх слов'янських народів, антропологічний тип, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Завдяки Хведорові Вовку українська археологія та етнографія початку XX століття піднялася на один щабель з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками того часу.

Народився Хведір Вовк 1847 р. в селі Крячківцях Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив із старовинного козацького роду. По закінченні Ніжинської гімназії, з якої, до речі, вийшли відомі українські етнографи й історики О. Афанасьєв-Чужбинський та брати Сементовські, вступив до Новоросійського університету в Одесі, затим перейшов до Київського університету ім. св. Володимира на природничий відділ. Все подальше життя Хведора Вовка позначене невпинними і наполегливими пошуками у виробленні свого наукового світогляду. Його інтереси поволі еволюціонували в бік гуманітарних наук. В перші студентські роки він захоплюється хімією, ботанікою і зоологією. У Києві він захопився порівняльною анатомією, анатомічною антропологією, а потім, під впливом Михайла Драгоманова та Володимира Антоновича, етнографією, історією культури — українознавчими науками, що розвинулися в Україні в роки діяльності Громад.

Саме на той час припадає активна участь Вовка в діяльності Київської Громади, що відіграла значну роль в українському національно-визвольному русі. Разом з Михайлом Драгомановим, Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським, Павлом Житецьким Хведір Вовк брав участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. У 1874— 1876 рр. він обіймав посаду помічника ревізора губернського секретаря в канцелярії Київської контрольної палати, водночас багато сил віддавав роботі в Південно-Західному відділі Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. У 1874 р. він виступив на III Археологічному з'їзді, в організації якого взяв безпосередню участь, з повідомленням про український орнамент — першою українською мистецтвознавчою працею в цій галузі. Тоді ж Хведір Вовк працював над своїм оригінальним дослідженням з етнографії — «Програмою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства для збирання відомостей з етнографії». У 1875—1876 рр. він, разом з Володимиром Антоновичем, бере участь у роботі археологічної експедиції в Київській та Волинській губерніях.

Активна діяльність громадівців викликала переслідування з боку російського уряду, який звинуватив їх у сепаратизмі й після підписання царем Емського указу в 1876 р., виданого внаслідок доносу голови Тимчасової комісії для розгляду давніх актів сумнозвісного М. Юзефовича — ініціатора арештів Тараса Шевченка та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства — розпочав широкі антиукраїнські дії.

Багатьох членів Громади було заарештовано і відправлено на заслання. Частина громадівців у зв'язку з репресіями емігрувала за кордон. Хведір Вовк змушений був залишити Київ нелегально, оскільки йому загрожувало досить суворе покарання за спробу переправити в Україну підпільну друкарню. Так почалася важка й тривала одіссея вченого в Європі. 1879 р. Хведір Вовк подорожує по Болгарії, де досліджує етнографію та історію автохтонного українського населення Болгарії, зокрема Добруджі. На цю тему він написав ряд праць, зокрема: «Задунайська Січ за місцевими спогадами та оповіданнями» («Киевская старина», 1883, т. І—У), «Економічні та етнографічні замітки про Болгарію» («Русская мысль», 1885), «Російські колонії в Добруджі» («Киевская старина», 1889, т. І—Ш) та ін.

 

Охоплений невситимою спрагою пізнання нового, Хведір Вовк їздить по Європі з міста в місто, аби хоч побіжно ознайомитися з численними етнографічними та археологічними колекціями в музеях Відня, Рима, Неаполя, Флоренції, Берна, Женеви, Цюріха, Парижа. Водночас пише цілу низку праць з порівняльної етнографії — нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та наукової обробки етнографічного матеріалу. Відомо, що до появи праць Хведора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, в якому переважало захоплення лінгвістикою та фольклором і нехтувався матеріальний побут. Він вважав, як і більшість тогочасних європейських вчених-природознавців, що етнографія та етнологія є галуззю антропології як передісторії. Поступово зацікавлення передісторією цілком опановує вченим, особливо після знайомства з відомим чеським археологом Любартом Нідерлє, працю якого він пізніше перекладе з чеської мови на російську.

У 1887 р. Хведір Вовк оселяється в Парижі — тогочасній столиці антропологічної науки. Нові ідеї та засади французької антропології, зокрема вчених Манувріє, Топінара, Ерве, Амі, Летурно, визначають коло зацікавлень та досліджень українського вченого. Він наполегливо студіює анатомічну антропологію, порівняльну етнографію, первісну археологію в «Антропологічній школі», «Школі вищих досліджень», «Музеї історії природи», «Музеї Трокадеро» під керівництвом відомих природознавців Брока, Тейлора, Галлі. Завдяки невтомній праці Хведір Вовк став помітною постаттю в європейській науці. У Парижі його обирають членом Антропологічного та Історичного товариств і Товариства народних переказів. 1899 р. він став членом Наукового товариства імені Т. Шевченка, в якому за його ініціативою було засновано Етнографічну комісію. Світове визнання принесла вченому надзвичайно цікава, побудована на широкому матеріалі світової порівняльної етнографії із залученням величезного кола джерел праця «Шлюбний ритуал та обряди на Україні». її було видано спочатку у Болгарії, потім у Парижі (1892).

1900 р. Хведір Вовк бере діяльну участь у влаштуванні археологічного відділу Всесвітньої виставки в Парижі. З 1901 по 1905 р. він викладає у відкритій в Парижі І.Мечниковим та М. Ковалевським Російській вищій школі суспільних наук соматичну антропологію, доісторичну археологію та етнографію, водночас працює над докторською дисертацією «Скелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах», яку захистив 1905 р. Як писав учень Вовка Л. Чикаленко, «всіма своїми думками та почуттями в Україні перебуваючи, Хведір Кіндратович бере на себе важку місію зв'язати українську науку з французькою і стає на довгі часи єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки. Хведір Кіндратович починає у французьких виданнях друкувати досить численні розвідки, в яких знайомить Західну Європу з видатнішими знахідками нашої землі і освітлює їх з точки зору західноєвропейської науки, з другого боку Хведір Кіндратович в численних статтях в російських та українських виданнях освітлює наш матеріал, вказує на його всеєвропейське значення і в той же час доводить, що тільки тоді стане у нас передісторія та археологія на науковий грунт, коли ми зазнайомимося з її придбаннями в Західній Європі і не будемо тішитися з своєї начебто самобутності».

У 1903 р. Вовкові вдалося вперше після тривалої перерви побувати в Україні. На запрошення Наукового товариства імені Тараса Шевченка, зокрема його голови Михайла Грушевського, він приїхав улітку до Львова і разом зі своїми послідовниками здійснив кілька експедицій на території Галичини, Буковини та Закарпаття й виклав їх матеріали в окремій праці. Набувши достатніх знань, вчений з головою поринає у вивчення минулого й сучасного України. Він бере участь як автор та редактор у більшості тогочасних наукових журналів та збірників, де постійно публікує відомості про наукове українознавство. Зокрема вчений був редактором журналів «Антропологія» (паризьке видання французькою мовою) та «Матеріали до україно-руської етнології», що виходив у Львові за ініціативою І. Франка. Під його редакцією вийшло сім томів львівського журналу (1899—1905).

1905 року в Росії настало деяке послаблення реакції. В січні 1906 р., коли Вовку, після двадцятишестирічної вимушеної еміграції, російські власті дозволили перебратися в Петербург, він вже читає лекції з антропології у Вищій школі П. Ф. Лесгафта, а з 20 лютого 1907 р.— у Петербурзькому університеті на кафедрі географії та етнографії, де вів курс анатомічної антропології, доісторичної археології та порівняльної етнографії. Водночас він організував український розділ експозиції Етнографічного розділу Російського музею в Петербурзі, а також розділ етнографії сучасних арктичних народів, першорядним знавцем якої також був.

У 1908 р. Хведір Вовк став членом Українського наукового товариства у Києві. Саме тоді він здійснив сенсаційне відкриття пізньопалеолітичної стоянки біля села Мізин на Чернігівщині, де знайшов шедеври мистецтва кам'яної доби — ідоли та стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин, браслети, оздоблені геометричним орнаментом, жіночі прикраси з бивнів мамонта, намистини з черепашок та ін.

Завдяки своїм зв'язкам з багатьма музеями Європи Вовк доклав чимало зусиль для обладнання університетської лабораторії найновішим на той час устаткуванням. Він був взірцем вченого, який органічно поєднував практичну роботу під час розкопів в експедиціях з дослідженнями в науковій лабораторії. Як згадував Л. Чикаленко, його обурювали досліди, що їх проводили вчені з імператорської археологічної комісії, «які науку повернули в звичайне шукання кладів, золота для прикраси Ермітажу, і до них часто звертався він словесно, на наукових зборах, і друком, молючи їх, принаймні, не нищити при своїх «дослідах» кістяків людських та звірячих, які могли дати природознавству величезної ваги матеріал. За малими винятками, сі мольби проходили марно, і ще довго побажання Хведора Кіндратовича лишатимуться «гласом вопіющого в пустині».

У петербурзький період свого життя Вовк протягом порівняно короткого часу здійснив доволі багато експедицій. Нині їх, мабуть, вистачило б на ціле життя не одному вченому. А тоді дослідник, попри всі труднощі в транспортному сполученні, обійшов майже всю Галичину, Буковину, Передкарпаття, Закарпаття. Він не лише вивчав історію, культуру й побут, а й збирав етнографічні колекції. 1908 р. Вовк дослідив Чернігівську губернію, 1909 — Волинську, 1910 — Кубань та півострів Тамань, 1911 — Херсонську губернію. Під час розкопок він був прикладом серйозності в підході до роботи. Для нього не існувало дрібниць, він все обмірковував, передбачав і робив так, «що коли б будь-хто виявив бажання ближче придивитися до його праці, то знайшов би в матеріалах найдрібніші вказівки стосовно рельєфу поверхні стоянки, плану залягання кісток, числа знайдених звірячих кістяків, кремінного начиння відповідно кожному квадратному метрові. З розкопок було брато все, навіть те, що тепер при сучасному станові науки не має видимого значіння, але далі може його мати... Коли під час розкопок виникали проблеми, то робилося все, аби їх вирішити, а різні ненаукові здогадки керівник експедиції відкидав з характерним для нього гумором, а то й з непохитною суворістю. Цікавою рисою педагогічних методів Вовка було те, що він дуже швидко пускав своїх учнів до самої відповідальної праці... Бути його учнем — це багато значило. Це значило бути і співробітником, і молодшим товаришем, з яким обмірковуються не тільки дрібні поточні питання, але який і в широких загальних питаннях наукового значіння та в розробці питань практичної діяльності бере активну участь»,— згадував Л. Чикаленко.

Надзвичайно багато працюючи в експедиціях та професором університету, Хведір Вовк водночас встигав побувати в Румунії, Угорщині, Скандинавії, де вивчав етнографічні та археологічні колекції, закуповував експонати для Російського музею.

Глибокі знання народного побуту, звичаїв, подиву гідна освіченість вченого знайшли відображення в першій в українській науці ґрунтовній книзі «Український народ в його минулому і сучасному», виданій у Петрограді 1916 р. До неї увійшли дві праці — «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу», які й понині є чи не єдиними ґрунтовними й узагальнюючими дослідженнями про культуру українського народу.

Хведір Вовк працював також у галузі історії літератури, архітектури, мистецтва, публіцистики. Крім уже згаданої праці про український орнамент, він написав дослідження про дерев'яні церкви. Як історик літератури Вовк також залишив помітний слід, особливо в праці «Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя», вміщеній у четвертому томі женевського збірника «Громада» 1879 р. Раніше, у 1876 і 1878 рр., він брав участь у виданні в Празі та Женеві «Кобзаря». До женевського видання він написав переднє слово, в якому виявив глибоке розуміння ролі Шевченка в національно-визвольній боротьбі українського народу.

 

Після падіння Російської імперії, в 1917 р., уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх діячів української науки й культури, які свого часу змушені були залишити Батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взяти участь у розбудові національної держави. До Києва виїхало чимало діячів української інтелігенції. Серед них був і Хведір Вовк, якому запропонували посаду професора Київського університету на кафедрі географії та антропології. Та по дорозі з ним трапився трагічний випадок — наглий і загадковий, якщо згадати подібні випадки з Олександром Мурашком, Іваном Стешенком, Миколою Леонтовичем, пізніше Георгієм Нарбутом, Олександрою Єфименко, які скінчили життя за загадкових обставин чи були знищені російськими чорносотенцями,— Хведір Кіндратович раптом захворів на нежить і помер. Поховано його в білоруському місті Жлобині.

Доля спадщини вченого за радянської влади більш ніж сумна. Праці його хоч і використовувалися всіма етнографами та антропологами, проте не згадувалися в науковому обігу й не перевидавалися, позначені тавром буржуазного націоналізму. Навіть портрет його, як згадує історик Сергій Сегеда в своїй статті про вченого в журналі «Наука і суспільство» (№ 1, 1990), восени 1972 р. було знято з галереї визначних вчених у приміщенні Секції суспільних наук Академії наук. А колись навіть більшовики у перший пореволюційний рік побоялися зневажити його авторитет. Щойно у Петрограді почалося масове ущільнення пролетаріатом помешкань «буржуазії та капіталістів», один з керівників Академії наук та нарком А. Луначарський звернулися до уряду з проханням не чіпати петроградську квартиру Хведора Вовка, оскільки в ній зберігалися унікальні рукописи з етнології Росії. Та й раніше його праця була удостоєна найвищих наукових відзнак Російської академії наук. Нині ж, після кількасотрічного нищення української культури, дослідження Хведора Вовка стають безцінним джерелом пізнання минулого нашого народу. Ідею перевидати цю книгу з доповненням ілюстративним матеріалом подав свого часу палкий популяризатор праць X. Вовка, видатний художник, етнограф та колекціонер народного мистецтва, незабутній І. Гончар. Рідкісні матеріали для перевидання надали професори М. Фіголь (Івано-Франківськ) та А. Фоменко (Дніпропетровськ), за що упорядник та видавництво висловлюють їм щиру вдячність.

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ.
 Хведір Кіндратович Вовк