БИБЛИОТЕКА

Просмотров

Website Hit Counters

Хведір Кіндратович Вовк

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ

ЗМІСТ

НАРОДНА ТЕХНІКА

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ.
 Хведір Кіндратович ВовкНайтяжчим завданням у даному етнографічному нарисі буде для нас дати уявлення, — неминуче поверхове, — про народну техніку. В ній більше, ніж у чому іншому, знаходилось місце для всіх можливих впливів, і, коли б ми захотіли розібратись в питанні: а що ж саме було творчістю самого українського народу? — то виконати цього не довелось би.

 

Через своє географічне положення Україна була відчинена для сили найрізноманітніших впливів: південних, східних, західних і, безперечно найменше, — північних... Все це змішалося докупи, асимілювалось, набрало місцевого забарвлення та місцевого національного характеру. Певна річ, що в українській народній техніці заховалось чимало дечого надзвичайно примітивного. Але ці останки, дорогоцінні для історика та етнографа, з погляду національних особливостей можуть свідчити тільки про ту затримку, яку прийшлось зазнати українській національній культурі за останні століття.

1 Крім зазначених вже загальних творів, див. обсяжну літературу про кустарні промисли та спеціяльні земські видання. 3 них особливо багато відомостей дають: Василенко, Пряденіе и ткачество, Полтава, 1900; Лисенко СИ. Очерки домашнихъ промысловъ и ремеслъ Полтавской губ., Одесса, 1900; Заръцкій М.А. Гончарный промыселъ въ Полтавской губ., Полтава, 1894; Бабенко В. А. Этнографически очеркъ народнаго быта Екатеринославскаго края, та інші, а також видання статистичних комітетів та архівних комісій, як, наприклад, Ивановъ В. В. Жизнь и творчество крестьянъ Харьковской губерній, Харьковъ, 1898. Крім того, див. багато статей у Матеріалах до укр.-р. етнології (т. I—XIV), Львів, 1899—1914, та інш.


а) Здобування вогню та користування ним

Велика кількість вугілля та спалених кісток в розкопках без жадного сумніву свідчить нам про те, що в палеолітичні часи населення України вже вміло і здобувати вогонь, і користуватись ним. Про спосіб здобування вогню в добу неоліту ми, на основі перехованих останків, висловитись не маємо змоги, але a priori слід думати, що здобували тоді вогонь за допомогою тертя, як це робиться й тепер в рідких, головним чином, ритуальних випадках. Ми вже згадували, як гуцули здобувають вогонь для запалювання пастушої ватри за допомогою швидкого верчення скалуша, цебто шматка сухого дерева з шматочками труту, що вправлені в загострені та розщеплені кінці його; вертять його між двома міцно вбитими в землю кілками, що мають відповідні глибки, куди й входять кінці скалуша з трутом. Іноді такий скалуш вставляють просто в глибки,— один кінець в двері, другий у причілок чи в стіну, і, натискуючи на двері одною рукою чи плечем, другою рукою швидко вертять скалуш за допомогою, наприклад, шнура тощо. Такі самі прилади на Україні вживаються також у тих випадках, коли треба обкурити скотину, щоб запобігти пошесті, тощо. До здобування вогню тертям беруться в крайніх випадках також мисливці та подорожні, коли випадково немає спромоги здобути вогонь інакше.

 

У розкопках залізного віку вже раз у раз трапляються кресала в формі шматка заліза із стонченими кінцями, що загнуті в один бік і сходяться кільцевими загинами. Цілком такої самої форми кресало, що було поширене раніш по цілій північній та середній Європі, вживається ще й тепер на Україні. Для трута звичайно беруть або певні сорти сушених грибів, або розм'якшену дерев'яну губку, змочену в селітрі чи просто в людському мокрому. Літ ЗО—40 тому для цієї мети вживали приготований таким способом товстий синій папір, що в нього раніш загортали голови цукру. Для переховування кресала, трута та креміню робились, робляться й нині шкіряні гаманці, іноді оздоблені мідяними бляшками, ґудзиками тощо; їх носять у кишені, на поясі або на окремому ремінці через плече, і зустрічаються вони майже скрізь, але особливо часто на Волині та в південних губерніях.

Мабуть, таке саме давнє й здобування вогню за допомогою сірки. В могилах залізного віку, де вже трапляються й згадані кресала, часто зустрічаються як шматки сірки, так і останки її на дні черепків або плоскодонного маленького посуду; а біля півстоліття тому на Україні в кожному, навіть поміщицькому, домі можна було ще знайти самодільні справжні сірники. Цікаво, що такі сірники ще далеко не вивелись і в Західній Європі; їх можна купувати й нині в дрібних крамничках в самому центрі Парижа.

Переховування раз здобутого вогню у всіх примітивних народів було річчю особливої ваги. Сліди цього ми бачимо в тому, як гуцули підтримують невгасиму ватру і т. ин. Ясна річ, що одночасно з удосконаленням способів здобування вогню потреба в його переховуванні все зменшувалась. Але в українців і досі ще вигрібають з печі весь жар, приміщують його в куточках припічка, вкривають попілом і залишають тліти, аж поки буде потрібний знов огонь. Це особливо мало значіння, коли фосфорні сірники траплялись ще рідко та були дорогі, а вироблялись згадані самодільні сірники; досить було до купки вугілля, що ще тліло, всадити один такий сірник, щоб мати полум'я. Здобуваючи вогонь кресанням, полум'я діставали або також за допомогою сірника, або клали жарину до віхтя, скрученого джгутом, яким досить було помахати в повітрі, щоб солома загорілась.

Для підтримання вогню в різних частинах України, явна річ, вживають і різних матеріалів. В той час як на півночі топлять дровами, в середній смузі не нехтують вже бур'яном, очеретом та особливо соломою, а на півдні — в Кобеляцькому та Костянтиноградському повітах на Полтавщині, на Херсонщині, на Катеринославщині, на півночі Таврії та на Кубані — приходиться вже топити кізяком, змішаним з соломою, половою та іншими річками, що скріплюють кізяк та добре горять. Заготовляють кізяк звичайно літом: вказану вище масу заготовляють у значній кількості, за допомогою спеціальної формочки тиснуть з неї невеликі, іноді кубічні, іноді плисковаті цеглини, що їх потім сушать та складають на купи, обмазуючи ці купи верствою глини, щоб заховати кізяк од дощу та вітру.

Поминаємо тут різні форми користування вогнем для приготування їжі, для опалу та для освітлення, бо ж ми це розглянемо в дальших відповідних розділах. Згадаємо тут тільки про один спосіб вживання вогню, що переносить нас в добу глибокої старовини. В дуже далекі часи, коли виріб глиняного посуду не був ще відомий, щоб зварити зерна чи з якоюсь іншою метою, клали їх до шкіряного чи дерев'яного посуду з водою та кидали потім у ту воду розпалене на вогні каміння.

 

І тепер ще подекуди на Україні, особливо у північних частинах її, де є досить валунів, переховався цей спосіб зогрівати воду для прання, чи, краще сказати, для зоління білизни. До жлукта, що в ньому покладена білизна, наливають гарячої води, а потім, щоб вона не вистигала, кидають туди розпалене на вогні каміння. А на півдні, наприклад на Полтавщині, де каміння трапляється дуже рідко, з цею метою вживають кульки, цебто штучне каміння циліндричної форми з дірою всередині, зроблене з випаленої глини.