БИБЛИОТЕКА

Просмотров

Website Hit Counters

Хведір Кіндратович Вовк

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ

ЗМІСТ

АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

СТУДІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ ТА АНТРОПОЛОГІЇ.
 Хведір Кіндратович ВовкПоминаємо вже те, що в наш час немає, мабуть, ні одного плем'я, яке заховало б повну чистоту раси; але на такій території, як Україна, що на протязі багатьох віків служила, так би мовити, битим шляхом для всіх масових рухів народів з Азії до Європи, населення не могло не мінятись щодо свого складу, мусіло затримувати в собі сліди попередніх етнічних верств.

 

Явна річ, що наслідком цього не могла не з'явитись певна змішаність етнічного типу її території. Певна річ, що означити характер цієї змішаності та вияснити, хоч до певної міри, ті етнічні елементи, що з них склалося сучасне населення України, можливо тільки шляхом складного антропологічного аналізу; цей аналіз розпочатий відповідно в дуже недавньому часі і тому дуже далекий ще від повної довершеності.

Ще не так давно майже за єдину, а в усякім разі найпевнішу відмінну ознаку етнічних груп вважали їх мову. Всю класифікацію багатьох із цих груп, особливо так званих «арійських» чи «індоєвропейських» народів, базували на відмінах мови, а такі вирази, як «романські» чи «слов'янські» народи, й досі мають майже виключне лінгвістичне значіння. Несталість мови як расової ознаки давно вже примусила антропологів звернутись до постійніших, а тому й певніших ознак, як барва зверхнього тілесного вкриття, волосся, очей, зріст, пропорції та форми різних частин тіла, а особливо кістяка. Уважне вивчення цих ознак виказало, що вони не тільки індивідуальні, але й передаються в спадщину, не зміняються на протязі багатьох тисячоліть, а тому, як найсталіші, можуть бути справжніми певними расовими ознаками.

Вивчення цих ознак у різних народів розпочато відповідно недавно, і воно не зайшло ще дуже далеко, так що навіть у Європі воно ще не охоплює ні цілого її простору, ні цілого населення її. Особливо відчувається це щодо східних європейських країн, що їх займають слов'яни; ці країни на антропологічних картах і досі ще фігурують як обсяжні незабарвлені простори. Тому нема нічого дивного, що Топінар у своїй «Антропології» (1879) 2 ставився виразно негативно до можливості означити антропологічний тип слов'ян, а Денікер, що писав через двадцять літ після нього, вважав навіть саму думку знайти коли-небудь цей тип за чисту химеру3.

1 Друковано в Збірнику «Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ», т. II. СПБ., 1916.

2 Торіпагd, Р. L'Antropologie. Paris, 1879, р. 489.

3 Dеnikег, j. Les raceset lespeuples de la terre Paris, 1900, р. 405.


І коли зважати справу тільки з погляду непогодження лінгвістичних ознак з ознаками антропологічними, то не можна не визнати ці думки безумовно правдивими, а надію знайти спільний антропологічний тип для всіх народів, що говорять слов'янськими мовами, звичайно, треба вважати за розглядаючи питання про антропологічний тип слов'ян з іншого погляду, а саме: виділяючи первісні, найстарші і, так би мовити, основні елементи слов'янства з маси асимільованих ним інших етнічних елементів; далі, з'ясовуючи,— явна річ, при достатній кіль-кости матеріалу,— взаємовідносини вказаних елементів шляхом того антропологічного аналізу, що про нього сказано вище,— можна, здається, на спробу означення коли не загального, то основного антропологічного типу слов'ян дивитись зовсім не так безнадійно, як названі вище автори.

 

Початок дослідження антропологічних ознак слов'янських народів належить до другої половини минулого століття і поки що являє собою ряд приватних праць з поля антропології окремих слов'янських народів. Однак, незважаючи на явну недостатність даних, що виявлені наслідком цих праць, почалися вже, приблизно з 90-х років XIX ст., спроби узагальнити ці дані, з метою поставити антропологічну класифікацію слов'янських народів на місце лінгвістичної, що досі існувала. З-поміж цих спроб першою щодо часу, а мабуть і найбільш вдалою щодо методи, можна вважати класифікацію слов'ян небіжчика проф. Е. Т. Наглу, що ніколи не з'явилася друком у статтях Наглу, але яку він подавав у своїх лекціях в Musee d'Histoire Naturelle (Jardin des Plantes) у Парижі . Амі поділяв слов'ян на дві великі групи: 1) ясноволосу та яснооку, субрахіцефалічну та низькорослу, зачисляючи до неї полабських слов'ян (вендів), поляків, білорусів та великорусів; і 2) темноволосу, темнооку, брахіцефалічну та високого зросту, що до неї він заводив сербохорватів, словінців, чехів, словаків та українців. Другою такою спробою, далеко більш опрацьованою, але, мабуть-таки, менше вдатною щодо ясності, була характеристика слов'ян, що її зробив Денікер. Характеристика ця є не стільки класифікацією, скільки спробою прикласти до слов'янських народів антропологічні ознаки запропонованих автором етнічних груп. На думку Денікера, до слов'янської групи населення Європи входять принаймні три головні раси (східня, адріатична та західна, чи кельтська) та дві другорядні (віслянська та субадріятична), але при тому питання про роль та значіння кожного з цих етнографічних елементів зостається поки що не розв'язане. Ми маємо торкнутись ще цих класифікацій у дальшому викладі; а тепер перейдемо до спеціально українських студій.

Антропологічне досліджування українців почалося також з 60-х років минулого століття працями Коперницького 2 та Велькера3. Праці ті були ще такі незначні (виміряно було всього біля трьох десятків українських черепів), що П. П. Чубінський4, який теж на початку 60-х років зробив спробу фізичної характеристики українців, за них навіть і не згадав.

Сам Чубінський обмежився тільки помітками рекрутських установ за вказаною від нього програмою, а тому результати, що він їх одержав, крім хіба тільки барви волосся, не мають жадного антропологічного значіння. В 70-х роках, крім кількох промірів Вейсбаха 5 та невеличкої праці Проценка6 про 70 українських черепів, з'являються вже й значно важливіші досліди Майєра та Коперницького7 над живими людьми, присвячені українському населенню східної Галичини та доведені до 1885 року.

1 Ця класифікація вперше надрукована, з дозволу автора, мною в рецензії на етнографічну карту Руси-України д-ра Гр. Величка в «Bulletin de la Société d'Anthropologie» de Paris, 1897, p. 151.

2Коперницкій И. Предв. свъд о краніологическихь изсльдованіяхь. Кіевскія Универс. Изв., 1861, т. І.

3 Welcker. Untersuchungen uber Wachstum und Bau des menschl. Schädels. Leipz., 1862.

4 Чубинскій. Труды зтнографическо-статистической зкспедицін въ Западно-Русскій Край. СПБ., 1877, т. VII.

5 Weissbach. Korpermessungen verschied. Menschenrassen. Berlin, 1878, S. 250.

6 Проценко. Антропологическіе зтюдьі. Записки Кіевск. Общ. Естеетвоиспьіт., 1871, т. II.

7 Majer і Kopernicki. Charakterystyka fizyczna ludnosci galicijskiej. Zbior wiadom. do antr. krajowej, t. I, 1877;—t. IX, 1885, etc. Majer J. Charakterystyka fizyczna Rusinow. Zbior wiadom. do antr. krajow, 1879, t. III. Id. Charakterystyka fizyczna ludow Litwy і Rusi, Zbior wiadom., t. XVII. Id. Charakterystyka fizyczna ludnosci Podo-la. Materyaly antropol., t. I, Krakow, І896. Kopernicki. [ibid.]. Charakterystyka fizyczna Corali ruskich. Zbior wiadom t. XIII, 2. Krakow,. 1889.


Історична карта України

Вісімдесяті роки відзначились працями Еркерта1, Емме 2 та Дібольда 3 . У дальшому десятилітті число досліджувань збільшується: з'являються праці Ікова 4 , Попова 5, Гільченка6, Талько-Гринцевича 7, Краснова8, Петрова9, Магеровського10. Перші роки нашого століття не були особливо багаті на антропологічні праці над російськими українцями та обмежились дослідами Краснова 11, Бєлодєда 12, Кожухова 13 та Прохорова 14. Але зате в цей час починається вже систематичне обслідування українського населення Карпатів, що я його провадив в 1904 р. з доручення Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові та яке тяглося включно до 1906 р., а тепер його провадить проф. І. Раковський на Галицькій рівнині. З 1907 року також, не припиняючи, провадять систематичне обслідування населення Великої України, почасти разом зі мною, почасти цілком самостійно, мої слухачі, студенти С.-Петербурзького Університету: разом зі мною С. І. Руденко (Чернігівщина), Л. Є. Чикаленко та О. Я. Шульгин (Полтавщина та Херсонщина), Н. Н. Лебедев (Курщина та Вороніжчина), А. Г. Алешо (Київщина), Е. С. Артюхов (Київщина), В. В. Сахаров разом зі мною (Волинь та Київщина), Б. Г. Крижановський (Поділля), Н. Ф. Кондрашенко (Катеринославщина), Л. Є. Чикаленко разом зі мною (Кубань) та інш. Всі ці праці, крім мого досліду про гуцулів 15, ще не видрукувані, але весь їх цифровий матеріял, що переховується в Кабінеті Географії та Антропології С.-Петербурзького Університету, вже обрахований та в значній мірі ввійшов до таблиць та до змісту цієї статті, дуже широко доповнюючи, а почасти й замінюючи наслідки досі виданих праць. Бо ж далеко не всіма цими працями можна тепер користатись, тому що вони базовані на промірах інструментами иноді дуже неточними, а до того автори вживали часом дуже довільних метод, що робили неможливими які-будь порівняння, а тим самим і висновки. Щодо мене персонально та до моїх слухачів, працями яких я мав честь керувати, то ми вживали для своїх промірів виключно парижські інструменти Collin'a та Boulitte'a та наслідували методи і засоби французької школи Broca, що їх прийняла Міжнародна Згода (Entente Internationale pour unification des mesures craniometriques et cephalometriques) 21 квітня 1907 p. в Монако та 14 вересня 1912 p. в Женеві 16.

1 Эркергь. Антроп. изслъдов. нькотор. кавк. нар. и малороссов Харьковск. губ. Изв. Кавказск. О. И. Р. Геогр. Общ., т. VII. Тифлис, 1881 — 1882.

2 Эмме В. Е. О соотношеніи между цвътностью и формой черепов. Протоколи застд Антроп. Отд. Общ. Люб. Е. А. и Э. Москва, 1881 — 1886.

3 Diebold W. Ein Beitrag z. Anthropologic der Kleinrussen. Dorpat, 1886.

4 Иковь К. Н. Замітки по кафолометріи. Дневн. Антроп. Отд. М. О. Л. Е., 3. и А. Москва, 1890, вып. IV.

5 Попові, М. А. К ученію о черепахь. Харьков-ь, 1890.

6 Гильченко H. В. Матеріали для антроп. Кавказа. III. Кубанскіе казаки. Труды Антроп. Отд. Моск. О. Люб. Е., 3. и А. т. XVIII.

7 Talko-Hryncewicz. Jul. Charakterystyka fizyczna ludu ukrainskiego. Zbior wiadom. do antrop. kraiow. t. XIV.

8 Красновъ A. H. Объ антропологическихъ, типахъ Харьк. ут,зда. Географ, сборникь студ. Харьк. У-та. Харъковъ, 1891.

9 Петровъ В. Ч. Сравненіе антроп. данныхъ, о призывныхъ Курской губ. Дневн. Антроп. Отд. Моск. О. Люб. Е., 3;i и А. 1893, вип. 1.

10 Magierowski L. Wzrost ludnosci w pow. Saftskim. Materialy antrop.— archeol. 7, IX. Krakow, 1900.

11 Красновъ A. H. Матеріали для антропології рус. народа. Рус. Антроп. Журналъ, 1902, кн. 3.

12 Бълодъдъ Ф. 3. К антропологіи малорусскаго населенія Черниг. губ. Рус. Антроп. Журн., 1907. кн. 1—3.

13 Кожуховъ, А. Н. Малороссы Волынской губ. Рус. Антроп. Журн., 1907, кн. 2.

14 Прохоровъ К. Г. Къ антропологіи населенія Коротояк. у. Воронеж, губ. Рус. Антроп. Журн., 1907, кн. 1—2.

15 Хв. Вовк. Антропологічні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. І. Гуцули (матеріали до українсько-руської етнології, т. X. Львів. 1908).

16 Международния соглашенія для объединенія антропологическихъ, измъреній. Переводь подь ред. Ф. К. Волкова. СПБ., 1913. (Изд. Р. Антропологическаго Общ. при С.-Петерб. Университетт,).


Цілком зрозуміла річ, що вищенаведеними працями антропологічне обслідування українського населення ще далеко не закінчене. Не кажучи вже про те, що воно обмежилося поки що тільки місцевостями, де український елемент становить щонайменше 50% цілого населення, і не торкнулось ще зовсім частин Таврії, Бессарабії тощо, воно не охопило ще всіх повітів по деяких губерніях, де вже були антропометричні праці; потребує також це обслідування ще дуже численних додатніх відомостей. Але все-таки ми маємо можливість користатись для цієї праці численно далеко значнішим, а головне, далеко точнішим та систематичніше зібраним матеріялом, ніж той, що ним користались автори опрацьованих досі даних про населення Європи та Росії Денікер 1 та Івановський 2.

Це дає нам сміливість сподіватись, що наші дані та висновки з них коли не будуть остаточні, то в усякім разі покажуть те, що при сучасному стані нашого знання можна сказати про антропологічні ознаки українців.

 

Для якнайточнішого означення анатомічних ознак в антропології вживають звичайно промірів; а там, де вони цілком неможливі або занадто трудні,— статистичний обрахунок спостережень. Таким чином всі дані про антропологічні ознаки виявляються в цифрах та у вигляді таблиць. У цій статті, призначеній для широкої публіки, ця метода, хоч вона й найясніша та найдоказніша, могла б обтяжати читачів; тому ми зважимось обмежитись тут тільки найконечнішою кількістю цифр, що стосуються до самих тільки чоловіків. З антропологічних ознак ми скористаємось тільки найсутнішими для нашого завдання і примушені будемо втриматися од більше часткових подробиць, що знайшли чи знайдуть собі місце в спеціальних наукових працях.

Вище ми згадували вже за те, що мову не можна заводити до числа надійних антропологічних ознак, бо вона легше за все підлягає стороннім впливам та внутрішнім змінам, аж до повного заникання та заміни другою мовою; прикладів на це можна найти досить в історії Європи навіть за останні два тисячоліття. Та все-таки в мовах та в їх діалектах зосталося ще багато таких рис, що можуть стати дорогоцінними вказівками для антропології та спричинитись до з'ясування певних антропологічних явищ. Ми вважаємо тому дуже корисним простежити антропологічні ознаки українців у зв'язку з географічним поширенням головних діалектів їх мови; в залежності від цього ми й розглянемо кожну з цих ознак по трьох групах українського населення: 1) північної смуги, що відповідає поліському та сіверсько-поліському діалектам; 2) середньої смуги, що обхоплює українські та галицькі діалекти; та 3) південної смуги, що до її обсягу входять слобідсько-український, подільський, подністрянсько-галицький та південнокарпатський діалекти.

1 Deniker J. Les races de l'Europe. I. Indice cephalique en Europe. Paris, 1899. II. Taille en Europe. III. Pigmentation en Europe (commun. preliminaire). Paris, 1909.

2 Ивановскій А. А. Объ антропологическомъ составе населенія Россіи. Москва, 1911. Idem. Населеніе земного шара. Опнтъ антропологической классификации. Москва, 1911.

Читачам, що можуть бути збентежені невеликою, порівнюючи з числом цілого українського населення, кількістю промірених осіб, мусимо завважити, що, як показують досліди Брока, середні антропологічні цифри дають помітні хитання тільки до певної кількості промірених суб'єктів; далі ці хитання майже припиняються, і цифри, що їх одержують у тій самій місцевості та в тій самій етнічній групі, відріжняються одна від одної тільки сотими та тисячними частинами %. Завдання антропологічної статистики становить, отже, не те, щоб у кожній місцевості проміряти якомога більшу кількість людей, а те, щоб проміри були переведені у якнайбільшій кількості місцевостей. У наших обслідуваннях число таких місцевостей не менше як 2—3 на повіт.